Music by H, Kytasty

[Bandura]

A collection of music by H. Kytasty is available here.


Китастий Г.
"Вставай народе!" Твори для капели бандуристів. Хори, солоспіви.
Збірка "Вставай, народе!", відкриває невідому донині сторінку літопису музичного життя української діаспори - вокально-хорову творчість видатного діяча української музичної культури, композитора, художнього керівника Капелі Бандуристів ім. Т. Шевченка Григорія Трохимовича Китастого.


www.knyha.com/ukr/authors?id=2084

[Halayda]

На мою думку, музична спадщина Григорія Китастого по справжньому не оцінена досі. Людина, яка з надзвичайно тонким смаком відчувала українську пісню (обробки укр. нар. пісень для капели бандуристів), також вражає власна композиторська творчість.
Тут варто пригадати один з найвідоміших творів, що були написані для бандури — "ГОМІН СТЕПІВ". Власне, по сьогоднішній день, глісандо за підставкою на бандурі dietro il ponticello ассоцііюється саме з цим твором.
Збірник нот: Григорій Китастий "Вставай, народе!" твори для капели бандуристів, хори, солоспіви виданий у 1996 році МУЗИЧНОЮ УКРАЇНОЮ є саме тим показовим зразком у ставленні до велетня бандурної справи. Багато цікавих творів у цьому збірнику, але погляд зупиняєтьтся на одній особливій композиції, це ПІСНЯ ПРО Ю. ТЮТЮННИКА на слова І. Багряного. Ці три особи в Українській історії мають щось спільне: Тютюнник, Багряний, Китастий...
Твір наповнений колосальною енергією, що заставив би піднятись нарід!
Одне з найшанованіших місць посідає цей твір у репертуарі двох великих капел США та Канади і напевно ще великої кількості менших ансамблів світу, але бачимо, що цей твір практично невідомий на Україні та серед професійних бандуристів східноєвропейської батьтківщини. Такому прихованню та незацікавленністю найкращими зразками зарубіжно-української музики потрібно завдячити людям, котрі стоять на чолі справи бандури в Україні. Часом можна почути хибні ідеї про не професійність Китастого чи про його не компетентність у бандурі — що є абсолютною неправдою! Будемо цікавитись, Шановні! Та відділяти зерна від полови!

[Bandura]

Хто кому має допомагати?..


01.12.2005 | 10:00 | Гарій Макаренко, "Урядовий кур'єр" версія для друку

Багато слів сказано про те, що багатомільйонна українська діаспора повинна допомогти Україні. При цьому за приклад беруть євреїв, які з різних країн допомагають своїй історичній батьківщині - Державі Ізраїль. Але за межами історичної батьківщини євреї живуть тисячі років. Вони давно стали складовою частиною народів, з якими живуть. Серед них є дуже багаті люди, які мають можливість допомогти Ізраїлю значними коштами. А українська діаспора?

За кордон переселялися бідні селяни із Західної України, де не було значної промисловості, великих земель, придатних для сільського господарства. На початку XX ст. силою було вигнано людей, що не сприймали комуністичні ідеї. Після війни за кордоном опинилися сотні тисяч людей, яких фашисти вивезли на примусову працю до Німеччини. Всі вони опинилися за кордоном без жодних засобів для існування, багато років на чужині заробляли на хліб насущний важкою працею, тож не мають таких статків, щоб вкладати великі кошти в економіку України. Та в міру можливостей вони роблять внесок у розбудову своєї Батьківщини. Про один з таких випадків нижче.

До війни в Україні діяла Зразкова капела бандуристів. У роки війни частина бандуристів зібралась у Києві, і їм дозволили виступати. Під час гастролей по Західній Україні капелу відкликали в Київ і наказали їхати в Німеччину. Під Гамбургом музиканти спочатку будували житло в концентраційному таборі, а згодом капела стала виступати перед людьми, яких примусово вивезли до Німеччини. Керував капелою Григорій Китастий. Наприкінці війни капела потрапила до зони окупації союзників, і згодом більшість бандуристів переїхала в США. В Детройті вони працювали на промислових підприємствах, а у вільний час виступали з концертами. Під час хвороби Г. Китастого капелою керував Петро Аврамович Потапенко. Він народився в с. Березівці (нині с. Садове) Коростишівського району Житомирської області. До речі, про нього написав Улас Самчук у книзі "Живі струни" (вийшла 1976 р. в Детройті українською мовою). П. Потапенко керував Капелою бандуристів імені Т. Г. Шевченка, а також створив Дівочу капелу бандуристок. З репертуару цих двох колективів Петро Потапенко уклав збірку творів українських композиторів та українських народних пісень. Більшість із цих творів ним же і оброблені для бандури. Збірка побачила світ у видавництві "Музична Україна" в Києві ("Під срібний дзвін бандур", 1993 р.). Ось що пише в передмові до неї її упорядник П. Потапенко: "До підготовки цієї збірки спричинилась моя подорож до рідної землі й дорогого Києва після півстолітньої розлуки. Збираючись від'їжджати, я прихопив кілька партитур із репертуару Капели бандуристів ім. Т. Г. Шевченка, в котрій певний час був диригентом (1960-1962), а також ряд пісень Дівочої капели бандуристок, що нею керував більш як 30 років, маючи на меті передати їх колегам-бандуриста м у Києві".

Збірку видано завдяки фінансовій підтримці "дирекції Українського культурного центру в Веррон-Детройті ЗДА (З'єднані Держави Америки - так українська діаспора називає США. - Г. М.) (голова - інженер Богдан Федорак, референт культурно-мистецьк ого відділу - артист Микола Кавка)".

Усе це чудово - українська діаспора допомагає нам у розбудові України...

І от нещодавно мені до рук потрапила ксерокопія статті в україномовній газеті США від 15 травня 1994 р. Автор - Теодор Терен-Юськів назвав її "Під срібний дзвін бандур-І". Він сподівався, що вийде і друга подібна збірка. Але виклав свою думку про видану збірку з погляду українців США:

"Коли один із давніших диригентів Капели бандуристів ім. Т. Шевченка Петро Потапенко повідомив автора цих рядків, що репрезентативне київське видавництво "Музична Україна" щойно видало друком українські пісні в супроводі бандур, моя радість насправді спалахнула. Нарешті Україна збирається до речевої, культурної розбудови! Проте швидко моя розрада ущухла, почувши від Потапенка, що діло це звершилось при фінансовій допомозі Українського культурного центру міста Детройт-Воррен... О, цю пісеньку на еміграції ми вже давно знаємо: ви - дайте гроші, а ми -видамо, надрукуємо. Виходить, воно ще таки і дальше досить далеко до власної національно-культу рної розбудови в рідній Україні. Там бо, скажемо просто, мафіозні типи навіть з деякими міністрами розтягують фінанси народу, тож як і
etc

www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=25006114