Post by Bandura on Jan 21, 2006 23:42:22 GMT -5
Short article by Sofia Hrytsa for the Shevchenko encyclopedia regarding dumy.
ДУМИ — український козацький епос; масштабні словесно-музичні твори з розгорнутим сюжетом героїчного та героїко-ліричного змісту. Вони виконуються піднесеним речитативом у супроводі музичних інструментів — кобзи, бандури, ліри. Поетика і стиль Д. сформувались у 15–16 ст. у добу козацьких воєн проти турецько-татарських набігів та польсько-шляхетського гніту. Д. виникли в середовищі козаків, згодом їх виконували, плекаючи й розвиваючи, кобзарі й лірники. Відомо 30 сюжетів Д. у більш ніж 300 варіантах. Їх прийнято за часом створення поділяти на старші — про турецько-татарські напади («Козак Голота», «Втеча трьох братів з города Азова», невольницькі плачі, «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Олексій Попович», «Івась Коновченко-Вдовиченко» та ін.) й новіші — про визвольну війну («Про Хмельницького і Барабаша», «Перемога під Корсунем», про Білоцерківський мир і нове повстання проти поляків та ін.). Окремо виділяють соціально-побутові Д. («Козак нетяга Фесько Ганджа Андибер», «Удова і три сини», «Брат і сестра» та ін.). Поетика Д., їхня лексика, стиль генетично пов'язані з найдавнішим пісенним фольклором, голосіннями, панегіричною поезією Київської Русі, зокрема зі «Словом о полку Ігоревім», яке дослідники називають найдавнішою Д.
Шевченко знав Д. з дитинства. Згодом він познайомився з відомими публікаціями Д. у фольклорних збірниках, упорядкованих М. Максимовичем, П. Лукашевичем, А. Метлинським, П. Кулішем. Про високу оцінку Шевченком цих творів народного епосу свідчать сторінки повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали», на яких розповідач-автор із захопленням розмірковує про українські історичні думи й доходить висновку, що саме вони є гідним взірцем для його майбутньої поеми. Шевченко порівнює Д. з творами Гомера: «…Наши исторические думы-эпопеи, как например дума «Иван Коновченко», «Савва Чалый», «Алексей, попович пирятинский», или «Побег трех братьев из Азова», или «Самойло Кишка», или, или, — да их и не перечтешь… все они так возвышенно-просты и прекрасны, что если бы воскрес слепец хиосский да прослушал хоть одну из них от такого же, как и сам он, слепца, кобзаря или лирныка, то разбил бы вдребезги свое лукошко, называемое лирой, и поступил бы в михоноши к самому бедному нашему лирныку, назвавши себя публично старым дурнем». У цій же повісті процитовано уривки «Думи про пирятинського поповича Олексія».
Д. та їхні виконавці — кобзарі, бандуристи, лірники — улюблені об'єкти уваги в поезії Шевченка. Не випадково він першій збірці своїх творів дав назву «Кобзар». Укладаючи в цей образ поняття речника, Шевченко розкриває його у вірші «Перебендя», називає героя твору кобзаря братом, батьком, що «з Богом розмовля», а його пісню — «Божим словом». Співець Д., кобзар, лірник як об’єктивовані образи-персонажі присутні в «Гайдамаках», «Невольнику», «Катерині», «Тарасовій ночі» та інших творах. Д., народну пісню Шевченко вважав символом безсмертя України: «Наша дума, наша пісня // Не вмре, не загине… // От де, люде, наша слава, // Слава України!» («До Основ'яненка»). Народні історичні пісні та Д. — одне з літературних та історичних джерел поем «Гайдамаки», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гамалія», «Невольник». Тематику й стиль Д., властиву їм героїчну патетичну тональність, акцентний нерівноскладовий вірш із тяжінням до дієслівних рим Шевченко наслідує в думі Степана у поемі «Невольник» — одній з перших спроб стилізації під народну Д.: «Чайки і байдаки спускали, // Гармати риштовали, // З Дніпрового гирла широкого випливали…». Шевченко охоче звертався до типових для Д. стилістичних засобів, таких як початки-зачини: «У неділеньку у святую // У досвітнюю годину // У славному-преславному // Місті Чигирині» («У неділеньку у святую»), «У неділю вранці-рано…» («Наймичка»); як градації синонімів: «Плаче, ридає, // До Бога руки здіймає, //
www.shevchcycl.kiev.ua/tvorchyst/lit_and_mal_tvorch/dumy.htm
ДУМИ — український козацький епос; масштабні словесно-музичні твори з розгорнутим сюжетом героїчного та героїко-ліричного змісту. Вони виконуються піднесеним речитативом у супроводі музичних інструментів — кобзи, бандури, ліри. Поетика і стиль Д. сформувались у 15–16 ст. у добу козацьких воєн проти турецько-татарських набігів та польсько-шляхетського гніту. Д. виникли в середовищі козаків, згодом їх виконували, плекаючи й розвиваючи, кобзарі й лірники. Відомо 30 сюжетів Д. у більш ніж 300 варіантах. Їх прийнято за часом створення поділяти на старші — про турецько-татарські напади («Козак Голота», «Втеча трьох братів з города Азова», невольницькі плачі, «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Олексій Попович», «Івась Коновченко-Вдовиченко» та ін.) й новіші — про визвольну війну («Про Хмельницького і Барабаша», «Перемога під Корсунем», про Білоцерківський мир і нове повстання проти поляків та ін.). Окремо виділяють соціально-побутові Д. («Козак нетяга Фесько Ганджа Андибер», «Удова і три сини», «Брат і сестра» та ін.). Поетика Д., їхня лексика, стиль генетично пов'язані з найдавнішим пісенним фольклором, голосіннями, панегіричною поезією Київської Русі, зокрема зі «Словом о полку Ігоревім», яке дослідники називають найдавнішою Д.
Шевченко знав Д. з дитинства. Згодом він познайомився з відомими публікаціями Д. у фольклорних збірниках, упорядкованих М. Максимовичем, П. Лукашевичем, А. Метлинським, П. Кулішем. Про високу оцінку Шевченком цих творів народного епосу свідчать сторінки повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали», на яких розповідач-автор із захопленням розмірковує про українські історичні думи й доходить висновку, що саме вони є гідним взірцем для його майбутньої поеми. Шевченко порівнює Д. з творами Гомера: «…Наши исторические думы-эпопеи, как например дума «Иван Коновченко», «Савва Чалый», «Алексей, попович пирятинский», или «Побег трех братьев из Азова», или «Самойло Кишка», или, или, — да их и не перечтешь… все они так возвышенно-просты и прекрасны, что если бы воскрес слепец хиосский да прослушал хоть одну из них от такого же, как и сам он, слепца, кобзаря или лирныка, то разбил бы вдребезги свое лукошко, называемое лирой, и поступил бы в михоноши к самому бедному нашему лирныку, назвавши себя публично старым дурнем». У цій же повісті процитовано уривки «Думи про пирятинського поповича Олексія».
Д. та їхні виконавці — кобзарі, бандуристи, лірники — улюблені об'єкти уваги в поезії Шевченка. Не випадково він першій збірці своїх творів дав назву «Кобзар». Укладаючи в цей образ поняття речника, Шевченко розкриває його у вірші «Перебендя», називає героя твору кобзаря братом, батьком, що «з Богом розмовля», а його пісню — «Божим словом». Співець Д., кобзар, лірник як об’єктивовані образи-персонажі присутні в «Гайдамаках», «Невольнику», «Катерині», «Тарасовій ночі» та інших творах. Д., народну пісню Шевченко вважав символом безсмертя України: «Наша дума, наша пісня // Не вмре, не загине… // От де, люде, наша слава, // Слава України!» («До Основ'яненка»). Народні історичні пісні та Д. — одне з літературних та історичних джерел поем «Гайдамаки», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гамалія», «Невольник». Тематику й стиль Д., властиву їм героїчну патетичну тональність, акцентний нерівноскладовий вірш із тяжінням до дієслівних рим Шевченко наслідує в думі Степана у поемі «Невольник» — одній з перших спроб стилізації під народну Д.: «Чайки і байдаки спускали, // Гармати риштовали, // З Дніпрового гирла широкого випливали…». Шевченко охоче звертався до типових для Д. стилістичних засобів, таких як початки-зачини: «У неділеньку у святую // У досвітнюю годину // У славному-преславному // Місті Чигирині» («У неділеньку у святую»), «У неділю вранці-рано…» («Наймичка»); як градації синонімів: «Плаче, ридає, // До Бога руки здіймає, //
www.shevchcycl.kiev.ua/tvorchyst/lit_and_mal_tvorch/dumy.htm